День пам'яті жертв політичних репресій: що треба знати про пам'ятний день
Цьогоріч 19 травня в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій. У цей день вшановують людей, які загинули або зазнали тортур і ув'язнення в таборах через політичні переконання, які не мали можливості справедливого суду і були знищені радянською репресивною машиною.
У час великого терору утисків зазнали й українські митці, які ввійшли в історію як представники Розстріляного відродження. Низку письменників, драматургів, художників розстріляли в 1937–1938 роках в урочищі Сандармох та в Биківнянському лісі під Києвом.
До 2008 року в Україні не було окремого дня для вшанування жертв політичних репресій. Заснував його президент Віктор Ющенко (указом від 21 травня 2007 року) — до 70-х роковин Великого терору. З того часу день пам'яті відзначають у третю неділю травня. У цей жалобний день щороку на місцях пам'яті трагедій Великого терору вшановують його жертв, а на офіційних установах приспускають прапори.
Політика Великого терору
Після завершення політики "коренізації" радянська влада почала політику Великого терору. Диктатор Йосиф Стлін вважав, що репресіями можна досягти покори й приборкати так званих ворогів народу.
Цей термін походить від латинського вислову hostis publicus — його вживали у давньому Римі щодо ворогів республіки, яких знищували. Друге вживання терміна зафіксували під час Якобінського терору у Франції в 1793–1794 роках. СРСР запозичив цей термін та вніс його до конституції, у якій ворогами народу визнавали тих, що вчиняли замах на громадську чи соціалістичну власність.
Але часто справи "ворогів народу" були фальсифіковані. Щоб отримати свідчення, людей викрадали, катували, як метод терору використовували депортації та вбивства.
Офіційним початком Великого терору вважають 5 серпня 1937 року — тоді набула чинності постанова політбюро ЦК ВКП (б) "Про антирадянські елементи". Теоретичне обґрунтування, хто ж такі вороги радянського народу, написав тодішній очільник НКВД Ніколай Єжов і вдосконалив Сталін.
Політбюро ЦК КП(б)У наказало формувати по областях "трійки", які поза судом мали проводити репресії для спрощення процедури засудження. Попри те, що існування "трійок" суперечило радянському законодавству та конституції 1936 року. До них зазвичай належали начальник обласного НКВД, обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б). Терору зазнавали й представники партії та радянських органів безпеки. Арештованих позбавили права на адвокатський захист. Вирок "трійок" не підлягав оскарженню.
УІНП стверджує, що на засуджених чинили психологічний тиск, їх утримували в нелюдських умовах, вибивали зізнання катуваннями:
"В 1937 р. дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими й виправдовувалась прислів'ям «ліс рубають — тріски летять»".
Цей час сформував у населення СРСР тотальну недовіру та страх до сусідів, близьких, колег, друзів, родичів, адже у повсякденне життя ввійшли доноси й обов'язкове таврування "ворогів народу". Наприклад, колеги могли доносити одне на одного, остерігаючись, що на них донесуть першими.
Під час терору ввели плани покарань людей, а також ввели дві категорії вироків. За першою категорією людей засуджували до розстрілу. За другою — до ув'язнення в таборах системи ГУЛАГ.
УІНП навів дані архівів, за якими ліміт вироків першої категорії становив 26 150 людей. Проте в січні 1938 року цей план збільшили до 83 122 людей. Прохання збільшувати ліміти відправляли наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
За інформацією УІНП, у цей час засудили 198 918 людей, з яких дві треті розстріляли, а решту відправили до таборів і в'язниць. Від покарань звільнили тільки 0,3 % ув'язнених.
